Ви, напевно, не раз помічали, наскільки часто центральне місце на святковому столі або серед подарунків займають солодощі. У грудні в магазинах з’являються шоколадні фігурки Миколая та різдвяні набори цукерок, навесні полиці заповнюються шоколадними яйцями та зайцями, а напередодні багатьох інших свят коробки цукерок залишаються одним із найпопулярніших способів потішити близьких. І в Польщі, і в Україні, як і в багатьох інших європейських країнах, солодке вже давно стало невід’ємною частиною святкової культури. Для багатьох людей саме смак шоколаду нерозривно пов’язаний зі спогадами про родинні зустрічі, подарунки та особливу атмосферу свят, яка супроводжує нас із дитинства.

Але історія виробництва шоколаду, а точніш вирощування какао-бобів, з якого він виготовляється, більше схожа на міжнародний кримінальний детектив, що розкриває достатньо шокуючі факти. Експлуатація рабської праці на плантаціях (дитячої в тому числі), згідно зі звітом NORC Чикагського університету, все ще залишається дуже актуальною проблемою для індустрії:

• Приблизно 1,5 мілліонів дітей (від 5 до 17 років) у Ґані і Кот-д’Івуарі досі нелегально працюють у неадекватних умовах, часто покинуті батьками і без змоги полишити плантації самостійно.
• Декторі великі виробники шоколадної продукції відмовляються звітувати стосовно того, яких заходів вони вживають задля того, щоб уникнути закупівель у постачальників, що байдужі до того, в яких умовах працюють люди на плантаціях.
• Декотрі виробники маркують продукцію емблемами ініціатив, що нібито борються із дитячим рабством, але насправді не гарантують цього.

Аналітичний центр Європейська Організація “Буря Розквіту” підготував для небайдужих читачів матеріал, в якому розповіли, з чого почалася боротьба за права людини у сфері виробництва шоколаду, як виглядає ланцюг його постачання, чому шоколад не вдається вирощувати на території Європи і, найголовніше, шоколад яких виробників, що відповідально ставляться до своєї продукції, ви можете купити у Польщі.

Як же виглядає шлях какао-бобів від плантації до цукерки на полиці у магазині?

Головними постачальниками какао-бобів у світі є Кот-д’Івуар і Ґана, країни на заході Африки. Це насамперед зумовлено тим, що вони розташовані якраз на лінії екватору, уздовж якої утворюються ідеальні умови для вирощування какао-дерев. На жаль, така кліматична перевага стала приводом для експлуатації цих земель і їх мешканців ще у 19 столітті, коли європейські імперії активно колонізували Африку. Дитяче рабство на африканських плантаціях виросло з колоніальної системи, у якій десятиліттями розбудовувалася економіка (переважно саме на примусовій праці). Коли какао стало надзвичайно прибутковим, колоніальна влада штучно створила дефіцит робочих рук і заповнила його організованою міграцією з бідніших регіонів сусідніх країн — часто за домовленостями з місцевими вождями. Ці маршрути й уявлення про «зручну і дешеву робочу силу» не зникли з кінцем колоніалізму: сьогодні ті самі шляхи, якими колись перевозили дорослих рабів, використовують для торгівлі дітьми, а плантації, як і сто років тому, тримаються на системному насильстві, яке видається неможливим у реаліях сучасного світу і тому часто не сприймається як реально існуюча загроза.

Головним чином проблема полягає в тому, що не тільки на перших етапах ланцюга постачання відбуваються випадки нерегульованої злочинності. Вона продовжується і пізніше, сягаючи гаманців споживачів шоколадної продукції.

Тож як виглядає цей ланцюг постачання какао-бобів? Який шлях вони проходять, щоб опинитися у вигляді плиток шоколаду і цукерок на полицях звичайних супермаркетів, які ми відвідуємо кілька разів на тиждень?

• Місцеві власники плантацій купують і використовують для вирощування, збору і ферментації бобів дітей з Буркіна Фасо і Малі, авжеж, не звітуючи про це належним чином. Коли їх питають, чиї ці діти, вони зазвичай кажуть, що це їхні власні, і вони просто тимчасово допомагають старшим.
• Кооперативи, в які нерідко входять до тисячі ферм, погано регулюються і перевіряються на предмет дитячої експлуатації. Хоча такі фундації, як International Cocoa Initiative (ICI), декларують свою активну участь в організації регулярних супервізій, тобто обходів кооперативів і комунікації з власниками плантацій, це дуже часто не призводить до реального покращення ситуації. Для місцевих фермерів утворити видимість власної доброчесності і відповісти на поставлені питання заготовленими завчасно фразами набагато легше, ніж дійсно змінювати звички, що вкорінювалися поколіннями.
• Дистриб’ютори, отримавши товар і “чесні” гарантії від “сертифікованих” ферм, без проблем розповсюджують какао-боби далі, продаючи їх великим виробникам, таким як Nestlé, Mars, Mondelez тощо.
• Великі виробники, знаючи про те, звідки походить сировина для їхньої продукції, десятиліттями наймають адвокатів для захисту на судових процесах, щоб засвідчити те, що вони не мають жодного стосунку до ситуації на африканських плантаціях, адже закуповують какао-боби у дистриб’юторів і ніколи не чули про дитяче рабство. Резонансним для Америки випадком спроби притягнути виробника до відповідальності є справа, якою займається Террі Коллінгсворт. Він відомий тим, що систематично подає судові позови проти великих шоколадних компаній (Nestlé, Hershey, Mars, Cargill, Mondelez, Barry Callebaut, Olam) із вимогою визнати їхню відповідальність за примусову дитячу працю та торгівлю дітьми на какао-плантаціях у Кот-д’Івуарі та сусідніх країнах.
• Великі шоколадні компанії, у свою чергу, збувають продукцію ритейлерам, тобто Lidl, Biedronka, Ashan, Zabka, де їх купує величезна кількість споживачів.

Таким чином, система, контрольована великими гравцями на ринку шоколадних смаколиків, продовжує перемелювати перспективи на майбутнє дітей — достатньо “сильних”, щоб годинами збирати і розколювати плоди какао, але замалих, щоб захистити себе від палиць і примусу.

Як вирішується проблема?

Напочатку 00-х суспільство почало поступово дізнаватися про ситуацію на шоколадних плантаціях переважно через поодинокі документальні фільми і акції журналістів, що доклали неабияких зусиль для документації і висвітлення подій в Африці. Набувши публічного резонансу, проблема змусила правоохоронців і самих виробників замислитися про те, що і як може бути зроблено, започаткувавши добу багаточисельних ініціатив, вдалих і не дуже.

Tony’s Chocolonely

Одним із провідних учасників цієї боротьби став Tony’s Chocolonely, нідерландський бренд шоколаду, заснований у 2005 році журналістом, що поставив собі за мету створення і підтримання відкритого ланцюга постачання, пряму кооперацію з плантаціями і регулярне звітування стосовно продажів. Наразі він залишається взірцевим для інших виробників індустрії не тільки завдяки своїй підзвітній стратегії, але ще й через дуже вдалий і надихаючий імідж: дизайн продукції, що розповідає історію бренду і пояснює деталі стосовно дитячого рабства у Західній Африці, власний документальний фільм про складність усього підприємництва і промовисту, унікальну рекламу з освітньою складовою.

Продукція Tony’s Chocolonely, зображення взято з: https://www.portatour.com/success/tonys-chocolonely/en

Farming Program 

Не обходиться і без скандальних ініціатив: Farming Program від швейцарського шоколадного конгломерату Lindt, що заявляв про те, що їхня унікальна програма релокації дітей переміщує їх з плантацій і оплачує їхнє проживання та навчання, виявилася фікцією. Після того, як журналісти запитали адміністрацію однієї з організованих нещодавно шкіл, виявилося, що діти там ніколи не навчались; ба більше — дуже часто батьки дітей, що все ж таки вчаться деінде, забирають їх зі шкіл на плантації під час сезону збирання какао через брак робочих рук.

Система моніторингу дитячої праці і ремедіації (CLMRS) 

Щодо заходів великих компаній, то останні генерують багато статистики, що стосується імплементації Системи моніторингу дитячої праці і ремедіації (CLMRS). 

Nestlé декларує охоплення понад 120 тис. дітей програмами CLMRS, однак структура відкритих даних не дозволяє верифікувати, яка частка цих випадків є повторними інтервенціями або довгостроково вирішеними кейсами. Mars — так само не надає жодних подробиць; те ж саме з Mondelez. Hershey ідентифікували 10631 випадок дитячої праці, а 7248 дітей, за їхніми даними, було врятовано з ферм. Barry Callebaut зазначив, що 25 288 випадків дитячої праці було ідентифіковано та 30 080 дітей було врятовано. Tony Chocolonely, у свою чергу, задекларував 1 544 випадків та 1 718 врятованих.

CLMRS функціонує як корпоративно керована система моніторингу ризиків дитячої праці, яка імплементується компаніями у різних варіаціях і не має єдиного глобального стандарту верифікації результатів. Виявлені випадки зазвичай супроводжуються програмами ремедіації, тобто такими, що включають повернення дитини до сім’ї та компенсаційні освітні програми, однак ступінь їхньої ефективності залежить від локальної інфраструктури та рівня контролю. Ключова проблема CLMRS полягає не у неефективності виявленні випадків, а у відсутності незалежної верифікації результатів та у тому, що показники не відображають системні невдачі.

Глобальна система какао функціонує як багаторівнева модель делегованої відповідальності, у якій контроль розподілений між державами, корпораціями та сертифікаційними органами, що створює дефіцит відповідальності в структурах, бо кожен рівень формально виконує функцію контролю, але жоден не несе повної відповідальності за кінцевий результат. 

Європейська сертифікація

Одним із найбільш відомих заходів, спрямованим на забезпечення належних умов праці і продажу какао-продукції у Європі, є запровадження системи належної сертифікації продукції. Вона служить гарантією певних стандартів виробництва і торгівлі, а також відповідає зростаючому попиту споживачів і регулятивним вимогам ЄС. Саме Європа стала ініціатором сертифікації і наразі є найбільшим ринком сертифікованого шоколаду, про що у більших деталях ми розповімо нижче.

Такі системи сертифікації, як Rainforest Alliance Certification і FairTrade International, функціонують через аудити, проведені уповноваженими органами. Лише після проходження цих перевірок продукція може бути реалізована під відповідним сертифікаційним знаком. Сертифікаційні системи створюють інституційну ілюзію контролю, але їхня ефективність так само обмежується якістю аудитів і залежністю від даних, наданих самими учасниками ланцюга постачання. Сертифікатам нерідко бракує точності у результатах оцінки і підзвітності, бо їх так само стосуються обмеження про недоброчесні звіти локальних фермерів і способи обійти перевірку.

Одним із важливих нюансів є також і те, що великі компанії можуть просто не брати участь у цих ініціативах або вийти з них у будь-який зручний момент. Вони не бажають, щоб їхня внутрішня документація підлягала суворій верифікації, поки вони продовжують скуповувати дешеве какао, знаючи про системні проблеми на фермах. Наприклад, Mondelez у 2017 році просто вийшов з партнерства з FairTrade та заснував власну ініціативу, Cocoa Life. Вона, як і FairTrade, проводить свої аудити за допомоги FLOCERT, незалежного аудитора; втім, з невеличким “але”: для Cocoa Life цей аудитор виступає лише як помічник, займаючись відстежуванням обсягів какао, що надходять від фермерських громад та агентів, та нарахуванням виплат перерахованим фермерським організаціям, що і займаються незалежними аудитами. Така модель дозволяє Cocoa Life діяти поза прямим контролем Fairtrade, фактично надаючи компанії значну свободу у формуванні та інтерпретації власних стандартів. Це яскраво демонструє загальну тенденцію до приватизації стандартів відповідальності, де корпорації переходять від зовнішніх сертифікацій до внутрішньо контрольованих систем аудиту. 

Європейська ініціатива сталого виробництва какао

У 2020 році Європейський Союз доповнив лист своїх заходів Ініціативою сталого виробництва какао, що мала на меті підвищення прозорості ланцюгів постачання какао у співпраці з країнами Західної Африки — ключовими світовими виробниками.

Ініціатива спрямована на забезпечення гідного доходу для фермерів, ліквідацію дитячої праці та торгівлі дітьми в ланцюгах постачання, а також на захист і відновлення лісів у регіонах виробництва какао. Вона безпосередньо підтримує досягнення Цілей сталого розвитку ООН, зокрема: подолання бідності та голоду; досягнення гендерної рівності; забезпечення гідних умов праці та економічного зростання; скорочення нерівності; досягнення відповідального споживання та виробництва; подолання кліматичних; захисту та відновлення екосистем суші; закріплення міжнародного партнерства заради сталого розвитку.

Ініціатива підтримує досягнення цілей сталого розвитку, але чи вона дійсно є ефективною? Питання залишається відкритим.

Альянс і Дорожня карта

28 червня 2022 року в межах заходу високого рівня сторони спільно схвалили «Альянс зі сталого виробництва какао» та амбітну Дорожню карту з конкретними заходами й чіткими термінами для підвищення економічної, соціальної та екологічної стійкості сектору. Виконання зобов’язань перебуває під постійним моніторингом Європейської Комісії.
ЄС виділив 25 млн євро бюджетної підтримки та технічної допомоги Кот-д’Івуару, Гані та Камеруну для трансформації сектору какао. Додаткові ресурси бюджету ЄС на 2021–2027 роки, у поєднанні з програмами держав-членів, реалізуються в межах підходу Team Europe.

Суспільні рухи проти примусової праці неповнолітніх у сфері вирощування какао-бобів

Екосистема боротьби з дитячою працею в какао складається з NGO, профспілок і сертифікаційних структур, які тиснуть на корпорації та уряди через адвокацію, аудит і регуляторні вимоги. Серед ключових акторів — International Cocoa Initiative, Fairtrade International, європейські кампанії на кшталт Make Chocolate Fair та мережі профспілок, які хоч не мають прямого контролю над первинним виробництвом, що обмежує їхній вплив до регуляторного та репутаційного рівня але спільно формують зовнішній контроль над індустрією та її практиками.

Чому і як звичайні покупці у Європі можуть впливати на проблему?

Відповідь на це питання достатньо проста: Європа є найбільшим у світі ринком виробництва та експорту і шоколаду, і шоколадної сировини, тобто какао-пасти, масла та порошку. Кожні 4 роки сукупний імпорт какао-продукції збільшується на 1%. Більшість шоколаду, що споживається, також виробляється в Європі або перекуповується з країн, які його не виробляють, тобто сировина перетворюється на популярні солодощі у Європі і розповсюджується по світу з неї ж.

Кот-д’Івуар, що забезпечує 2,38 мільйона тонн (близько 42% світових поставок) та Гана, яка здатна виростити 654 000 тонн какао бобів, є лідерами серед первинних експортерів, які спроможні транспортувати (і роблять це) рекордні кількості шоколаду до Європи за рік.

Також Європа є найбільшим у світі переробником какао, на який у 2023-2024 роках припадало 1 750 000 тонн шоколадної продукції. Провідними виробниками є Німеччина та Нідерланди, а за деякими джерелами також Італія, Франція, Нідерланди, Бельгія та Польща. Глобальний промисловий ринок контролюють Barry Callebaut (Цюріх, Швейцарія) з 66 фабриками та 2,3 млн тонн продажів у 2023 році, а також Cargill (Мінетонка, США), Cémoi (Перпіньян, Франція) і Puratos (Брюссель, Бельгія).

Шість багатонаціональних корпорацій — Nestlé, Mondelez, Mars, Hershey, Lindt & Sprüngli та Ferrero — у 2020/2021 роках контролювали понад 1,7 млн тонн какао, що становить близько 40% світового виробництва. Майже всі з них, окрім Hershey, мають виробничі потужності в Європі.

Всі ці факти неминучо приводять нас до висновку: саме від того, скільки шоколаду і у яких виробників ми купуватимемо у Європі, залежить те, чий недоброчесний бізнес залишатиметься на плаву, а чий, отримавши збитки, замислиться над тим, щоб демонструвати більш прозорі результати аудитів та відкривати інформацію про свої закупівлі шоколадної сировини для організацій з захисту прав працівників і дітей. Це той самий випадок, коли колективно прийняте рішення свідомо обирати бренд улюблених солодощів, що докладає бодай якихось зусиль задля боротьби із рабством на африканських плантаціях, здатен повпливати на ринок.

Виростити какао-боби у Європі? А як?

Деякі можуть поставити питання:«Якщо контролювати доброчесність праці у Гані чи Кот-дʼІвуарі так складно, чи не варто спробувати вирощувати какао-боби в Європейських умовах?». Проте наразі спостерігаються лише поодинокі експериментальні випадки вирощування какао-дерев у Європі в тепличних умовах.

Під час дослідження питання можливості вирощування какао в межах Європи стає очевидно, що це вкрай складне й економічно сумнівне явище, особливо якщо йдеться про промислові масштаби такого підприємництва. Хоч какао-деревця дуже добре ростуть у горщиках і навіть можуть вжитися у роль кімнатних рослин, масове виробництво какао потребує значних обсягів води, специфічних ґрунтів і стабільного тепловологого клімату, якого на європейському континенті не існує. Какао росте лише в зоні 15–20° від екватора, і рослини легко помирають від холоду при Європейському природному кліматі. Теоретично можливе вирощування в теплицях — що демонструє, зокрема, британський експериментальний досвід. Однак якщо Європа спробує системно вирощувати африканські чи південноамериканські какао-боби на власній території, вона неминуче зіткнеться з колосальними витратами. Значна частина ресурсів піде не на виробництво, а на постійне штучне утримання рослин у мінімально задовільному стані. Згідно з дослідженнями Британського Університету Редінга – багато сортів, що вирощуються фермерами, мають низький потенційний урожай. В результаті, економіка такого підходу буде збитковою: утримання какао-дерев стане дорожчим, ніж їх ліквідація. Цей факт принциповий.

Підбиваючи підсумки, Європа на даний момент не має ані пріоритету, ані потреби, ані рентабельної можливості вирощувати какао на своїй території. 

Що у результаті?

Європейське населення споживає найбільше шоколаду у світі, водночас залишаючись і найбільшим виробником готової продукції. Саме тому фокус уваги має бути не на таких складних для реалізації ідеях, як вирощуванні какао, а на доброчесному контролі ланцюгів переробки, торгівлі та регуляції цього ринку.

Структурну дисфункцію глобального ринку какао, як ми довели, спричиняє те, що навіть формально регульовані ланцюги постачання потребують більшої прозорості (особливо ще на етапі первинного виробництва), а голоси потерпілих від рабської праці придушуються великими виробниками, що ладні довго і з дивовижною наснагою доводити свою невинуватість навіть за наявності доказів зворотнього. Попри наявність сертифікацій, корпоративних програм і міжнародних ініціатив, регулярно фіксуються розриви у верифікації даних, слабка підзвітність та залежність аудитів від самих учасників ринку, що не дозволяє гарантувати відсутність рабської праці чи примусової праці дітей.

Європейський сегмент виступає центральним вузлом переробки та споживання, що означає, що значний вплив на трансформацію системи лежить не у зміні географії виробництва, а в посиленні регуляторного контролю, притому не тільки через спеціально створені для цього організації, а й завдяки незалежній перевірці заявлених стандартів з боку громадянського суспільства, тобто споживача. Доки європейське суспільство в цьому не буде зацікавлене, проблема, на жаль, розвʼязуватиметься повільно.

Важливо зрозуміти, що відповідальність у ланцюгу виробництва какао розподілена між усіма учасниками — від фермерів і кооперативів до дистриб’юторів і транснаціональних компаній, але не менше — і споживачів.
У нас є доступ до усіх можливих інформаційних ресурсів, щоб дізнатися більше про те, які виробники отримують вищі оцінки за прозорість ланцюгів постачання, публікацію звітності, співпрацю з незалежними аудиторами та відкритість щодо виявлених випадків дитячої праці. Серед найчастіше згадуваних у рейтингах трудової прозорості та відповідального постачання можна назвати такі бренди, що є доступними на польському ринку:

• Tony’s Chocolonely, 
• Mars Wrigley,
• Ritter Sport

та деяких інших виробників, що працюють переважно через системи Fairtrade або Rainforest Alliance. Хоч щодо цих компаній не існує абсолютних гарантій відсутності порушень у ланцюгах постачання, вибір на користь більш свідомого споживання шоколаду вже створює більший попит на етично і екологічно чистий шоколад.

• Авторський колектив
• Марія Гавенко — головна редакторка та авторка статті.
• Павло Кучер— співавтор дослідження.
• Богдан Кравчук — співавтор дослідження.